Після нашого з чоловіком весілля ми переїхали жити в інше місто. На той час наші друзі вже певний час там жили та влаштувалися на роботу. І чоловік з легкістю влаштувався на роботу, а я вже була вагітна, тому навіть і не намагалася шукати роботу.
Гуртожитку від заводу, в якому працював чоловік, не було. Ми шукали собі квартиру в оренду. Все, що пропонували нам – це всі квартири, точніше кімнати з власником. Ми такого не хотіли. І одного разу колега чоловіка дав адрес, де здають в оренду цілий будинок.
Одразу після роботи ми побігли за тією адресою. Будиночок був невеликий, один двір і два різних входи з двох сторін будинку, на дві сім’ї. Двір чистий, охайний. Власник відкрив нам оселю – нас все влаштовувало. Але, було велике “АЛЕ”. У другій половині дома живе сім’я циган.
В житті раніше мені не доводилось з ними спілкуватись, але в нашому селі завжди розповідали досить неприємні історії про них.
Ми перевезли свої речі і почали їх розкладати по місцях. Тут у двері до нас постукали. Це була наша сусідка Айна. Вона прийшла познайомитися. І каже: “Ви нас не бійтеся, ми вам зла не зробимо. Ми не вкрадемо нічого, бо не можна так робити там, де живеш”.
І знаєте, в тому будинку ми прожили більше року і ніяких сварок в нас з ними не було. Коли народився синочок, чоловік був весь час на роботі, Айна в мене завжди питала, що купити мені в магазині, коли йшла туди.
Так, вони гучно розмовляли і сміялись часто, але коли бачили, що в мене спить дитина – вибачались і балакали в пів голосу. Декілька разів я заходила до них у дім – там дуже чисто було і я, як зараз пам’ятаю білосніжну постіль в Айни.
А потім ми придбали квартиру у зовсім іншому районі міста і ми з нашими сусідами більше ніколи не зустрічалися. Вони залишили теплі спогади про себе.
