Вирішили ми з чоловіком та сином поїхати на море. Порадившись з Андрієм, ми вирішили взяти з собою мою подругу з її сином. Так дешевше вийде дорога та проживання, та і цікавіше.
Ми домовилися про те, що Ірина, моя подруга, дасть грошей на бензин в одну сторону та купить їжі для дітей в дорогу. А ми мали б взяти на себе витрати на бензин при поверненні.
Всю дорогу ми їхали в повній гармонії та без сварок. Приїхали на море та одразу піднявся настрій. Не дивлячись на втому, ми одразу побігли до пляжу та намочили ноги. Діти були у захваті. Наступного ранку ми пішли на сніданок у їдальню. Ми звикли снідати троє, тому так і пішли. Повернувшись, нас чекала моя подруга, яка чомусь була дуже сердита.
– Чого ви мене не розбудили та пішли самі? Через вас мій син залишився голодний!
– Подруго, та ти чого, там ще відкрито, йди поїж.
– На які гроші я маю їсти? Ви ж повинні були взяти нас з собою!
Я не знала, що відповісти на це. Я була шокована з цієї наглості.
– Не треба так розмовляти з моєю дружиною! – сказав мій чоловік. Ми тобі нічого не винні. Ми тебе довезли сюди й назад привеземо, але на морі, будь ласка, відповідай сама за себе, у нас теж не багато грошей, ми рік відкладали гроші, щоб мати змогу показати море синові.
– Якби я знала, що ви такі жадібні, то ніколи б з вами не поїхала!
Всю відпустку ми з подругою не розмовляли, але ділитись їжею все ж довелось. Чому вона собі подумала, що харчування ми оплатимо для неї та її сина? Відпустка пройшла не так як я собі це уявляла. Настрій був зіпсований. З того часу, з подругою не спілкуюсь. І на море ми тепер будемо їздити тільки втрьох, а з друзями можна і просто зустрітись.
