У Анни Сергіївни життя було не солодким. Вона рано вийшла заміж, народила трьох дітей і думала, що буде жити з чоловіком довго і щасливо.
А вийшло інакше. Вони розлучилися. Чоловік не прагнув допомагати, поїхав до родичів в іншу країну, а потім змінив громадянство. Більше Анна його не бачила. Сама виховувала дітей. Намагалася, щоб у них було все, як у людей. Себе не шкодувала, працювала на двох роботах, у всьому собі відмовляла, щоб дітей підняти.
Нічого, бувало, втішала себе, ось підростуть, тоді і допомога буде. Даремно сподівалася. Син рано пристрастився до алкоголю. У 30 років мав уже серйозні проблеми, пропив все, переїхав жити до матері. Але її використовував як дохід, щоб на пляшку вистачало. Часто він поводився буйно, ламав меблі, трощив, лаявся. Правда, мати ніколи не чіпав, але жити з ним було нестерпно. Одного разу разом з дружками щось не поділив, ті його побили, потрапив в реанімацію. До тями він більше не приходив, так і поховали.
Старша дочка теж вийшла заміж рано. Як мати її не переконувала, що спочатку потрібно отримати освіту і стати на ноги – не допомогло. Вийшла заміж, народила дитину. Слава Богу, чоловік попався хороший, добрий і роботящий. А дочка цього не цінувала, стала гуляти, вдома не завжди ночувала. Мати лаяла її за таку поведінку, а та тільки злилася. А потім і взагалі заборонила матері з онукою спілкуватися. Це як покарання, щоб та в життя її не лізла зі своїми порадами. Була рідна дочка, а стала чужа людина.
З молодшою не краще. Стала Анна помічати, що дівчинка приходить додому нетверезим. Вирішила поговорити з нею, переконати. У приклад навіть сина привела. Яким хлопцем був і як погано закінчив.
Ось тільки замість покаяння почула від дочки образи. А потім дочка і зовсім на матір з кулаками накинувся.
Звинуватила її в тому, що це вона винна, що у всіх у них життя не склалося. Але в чому її вина Анна так і не могла зрозуміти. Намагалася, працювала не покладаючи рук, чоловіків чужих в будинок не водила, алкоголем не балувався. І ось на старості років замість подяки отримала не тільки докори, але і рукоприкладство.
Якщо раніше жінці життя здавалося важким, але бачила вона надію і просвіт попереду, то зараз сподіватися було ні на що. Кажуть, що посієш – те й пожнеш. Так хіба не намагалася вона. Совість її чиста. Чому ж життя до неї так несправедливе?
А як ви вважаєте, чому діти Анни виявилися такими невдячними?
