Я народила свою першу дитину в 15 років, другого через два роки. Ми живемо втрьох: я, моя мама і бабуся. Батько дитини ніяк не бере участі в житті своїх дітей, його я більше не побачу, доводитися якось виживати. Так, саме виживати, але не жити! Це мене найбільше засмучує, якесь замкнуте коло.
Я народила доньку від свого однокласника, ми любили одне одного і я сподівалася, що ми будемо сім’єю, але його мати була проти. Вона хотіла, щоб Вова пішов вчитися в престижний університет, зробив кар’єру і був найуспішнішим хлопцем в селі.
Коли я дізналась про вагітність – це був шок. Я не знала, що мені робити. Я дуже боялась розповісти все мамі. Спершу вона була дуже зла на мене, але потім я відчула від неї її підтримку. Я закінчила школу, на перервах бігала годувати доньку, справлялася з домашніми та шкільними справами. Далі потрібно було вступати до технікуму, а він перебував за 100 км від будинку, у мене виникли труднощі з поєднанням виховання і навчання. Я залишилась вдома.
Ми не припинили спілкуватися з Вовою, другою дитиною я завагітніла теж від нього. Коли дізналася, то зраділа, що ми нарешті зможемо одружитися і жити разом. Але знову його мати втрутилася в наші плани, вона відкинула всі наші плани і сказала, що він їде вчитися в столицю, вона там знайшла пристойну наречену, думає про весілля.
Я довго плакала, але діватися було нікуди. Так ми і живемо на заробітну плату мами і пенсію бабусі. Мені іноді вдається заробити, але рідко, все йде на дітей. Без освіти не беруть на пристойну роботу, навіть не знаю, як мені бути.
Я заздрю своїм однокласникам, вони одягаються в хороші речі, у них дорогі телефони, завидні женихи. А я з ким би не знайомилася, всі від мене тікають, коли дізнаються, що у мене двоє дітей в 20 років. Знали б ви, як я хочу гарно одягатися, їсти смачну їжу в ресторанах, подорожувати по світу і зустрічатися з хорошим хлопцем.
Але мені це не світить років 15 ще, як мінімум.
