Правду кажуть – для того, щоб не плакати в старості, потрібно правильно виховувати своїх дітей. Мабуть, ми з чоловіком так і не зрозуміли, що значить «правильно». Ми завжди намагалися допомогти синові й дочці, нічого для них не шкодували. Навіть, коли вони подорослішали, а ми вийшли на пенсію, все одно гроші не економили, а намагалися віддавати все дітям. Адже вони молоді, їм більше потрібно, а нам, людям похилого віку вже і так зійде. Мабуть, діти звикли до того, що потрібно весь час брати, брати, а ось що і самі можуть допомогти не знають.
Мій чоловік пішов з життя 5 років тому. Моя пенсія дуже маленька, мені ледь вистачає зводити кінці з кінцями і то не завжди. Я економлю на всьому, але комунальні послуги коштують так дорого, а моя пенсія така маленька. Я не знаю, як інші пенсіонери примудряються жити на такі гроші. Діти знають про моє становище, але нічого не пропонують. Я попросила сина оплачувати хоча б опалення навпіл, адже потім моя квартира перейде їм, але він відмовився. Син послався на те, що у нього не вистачає грошей на це.
Хоча вони з сім’єю регулярно катаються на дорогі курорти і на роботу їдуть не на громадському транспорті, а на своїх машинах.
Я знаю, що бензин і обслуговування машини дорого коштує. Якби у нього зовсім було погано з грошима, то думаю, що вони б себе якось обмежували. Правда, в сім’ї сина не він головний, а невістка. Вона все вирішує і не дозволить йому допомагати мені, адже тоді гроші підуть з сім’ї. Немає підтримки і від дочки.
Вона теж забезпечена, навіть своїм дітям дає в місяць на витрати більше, ніж я отримую пенсію. Я могла б пожити у неї деякий час, щоб здавати свою квартиру і накопичити грошей, але навіть пропонувати таке боюся, думаю, що пропозиція їй не сподобається.
Але і вона вдає, що моя ситуація її не стосується. Я із заздрістю дивлюся на своїх знайомих. Їм діти допомагають, і продукти купують і путівки на курорт купують, а я викручуюся самостійно. Мабуть, не так ми з чоловіком своїх дітей виховали. Хотіли як краще, все віддавали, а вийшло, що на старості років сльози ллю. Ми з сестрою своїм батькам намагалися і продуктів купити і чимось ще допомогти, а як інакше, але щось не догледіли за своїми сином і дочкою. І скаржитися нема на кого, сама винна.
А як ви вважаєте, дорослі діти повинні допомагати своїм батькам? Що можна порадити героїні цієї історії, щоб підтримати її?
