Я все життя витратила на те, щоб забезпечити улюбленого сина всім необхідним. А тепер замість подяки отримую від нього лише закиди в тому, що чогось недодали …
Коли з татом Олексія ми розлучилися, нам з сином довелося з’їхати і тулитися в малосімейці, що дісталася мені у спадок від батьків. За пару років ми абияк зуміли пристосуватися до ситуації, і все було цілком непогано, хоч місця було катастрофічно мало.
Але коли син подорослішав і захотів одружитися, то вирішив привести дружину в наш будинок. Я думала, що з роками він спробує відокремитися від мене, а він, навпаки, прекрасно себе почував під материнським крилом.
Спочатку, дізнавшись про плани Олексія, я засмутилася. Розуміла, що це нікуди не годиться. Нікому від життя в тісноті спокою ж не буде …
Довго думала, що робити, а потім в кінці кінців зважилася поїхати на заробітки за кордон. Знайомі давно кликали в Італію доглядати за їхніми родичами. Робота була хоч і важка, але оплачувалася добре, так що року за 3 можна було спокійно накопичити ще на одне житло. Що, власне, я і зробила.
Коли повернулася, купила собі скромну квартиру в спокійному районі, а стару квартиру залишила синові з невісткою.
Здавалося б, проблема вирішена. Але тепер син ображається, що я не подарувала нову квартиру молодій сім’ї. Вважає, що я прекрасно жила б в старій квартирі. А йому з дружиною потрібно більше простору, адже скоро і внуки з’являться …
Що сказати, сама винна, що такого егоїста виростила … Я на його закиди не ображаюся. Тільки відповідаю, щоб сам для початку потрудився з моє, а потім права свої заявляв. Олексій у відповідь тільки нервує і пропадає тижнями, поки йому знову від мене щось не знадобиться. Ось така подяка матері …
