– У мене є чоловік і двоє маленьких дітей, – розповідає Валерія. – І у нас все добре. Я працюю. І в свої 35 років вже можу похвалитися пристойним бізнесом. Зараз якраз такий період, коли є можливість розширитися, і я не маю наміру упустити цей шанс. Тому я готова працювати і працювати.
Чоловік мене в усьому підтримує. Він також працює і в разі потреби допомагає з оплатами. Хотілося б сказати те ж саме про маму …
Рік тому вона вийшла на пенсію. Робити їй нічого, нудно, та й в місті не особливо розслабишся. Тому, щоб їй було де відпочити, я купила їй дачу. Звичайно, мама була дуже рада і майже відразу там жити почала.
По правді кажучи, за цим були і мої власні «корисливі» цілі. Я хотіла, щоб влітку дітям було куди поїхати, щоб за ними бабуся доглядала. Ні у мене, ні у чоловіка немає особливо часу на них, а знайти хорошу няню непросто. Але, як виявилося, мамі це нецікаво.
Тепер вона вся в городі, в закрутках і консервах. А коли я прошу її допомогти з дітьми, у неї немає на них часу. То у неї малина, полуниця, смородина або ще щось. Головне, вона каже, що для нас все це робить. Але ми-то обидві прекрасно розуміємо, що мені ці овочі в банках взагалі не здалися.
Найприкріше, що я ніколи особливо ні про що не просила маму. Завжди намагалася їй допомагати грошима та іншим. Зараз я працюю практично 24/7, і хотілося б, щоб з дітьми сиділа рідна людина. Навіть не «хотілося б». Мені це дуже потрібно. Так невже не можна хоч на якийсь час відкласти ці грядки і приділити час своїм онукам? Я не розумію, як так можна. Адже вона знає, як мені важко!
