Так, так, саме так говорив наш чотирирічний син до свого батька.
Так вийшло, що поки Саші не виповнилося чотири роки, чоловік Микола працював на роботі, по якій дуже часто їздив у відрядження. Удома він бував дуже рідко. Ми з сином його майже не бачили. Вихованням Саші займалася я одна. Коля ніколи не лаяв Сашу, адже він був ще таким маленьким.
Але коли Сашкові виповнилося чотири роки, то Коля змінив роботу і перестав їздити у відрядження. Ось тут він і зайнявся вихованням сина.
Як тільки син починав балуватися, чоловік починав його виховувати. Він його ніколи не бив, але підвищував голос і лаяв. Іноді забороняв йому дивитися мультфільми. Але Саша, який не звик до того, що тато йому щось забороняє, раптом став на нього дуже сильно ображатися.
Коли ми всі разом поверталися з прогулянки або приходили додому з магазину, то Саша пускав мене в квартиру першою, потім заходив сам, а перед Колею просто закривав двері. Він взагалі не хотів пускати його додому, постійно говорив, щоб він йшов.
Коли ми з Колею сиділи поруч на дивані, то наш Саша обов’язково намагався сісти між нами. А ще він намагався відсунути тата якнайдалі від мене. Так себе наш син поводив більше ніж пів року. Ми з ним постійно розмовляли, переконували його в тому, що тато його дуже сильно любить. А ось вести себе треба добре і тата треба слухатися.
Це був нелегкий і копіткий труд. Але у нас все вийшло. Незабаром Сашу заспокоївся і перестав ображатися на свого батька. Зараз нашому синові вже 16 років і у нього прекрасні відносини з батьком. Вони разом і на риболовлю їздять, і ремонтують машину в нашому гаражі.
Найголовніше: не тікати від проблеми, не робити вигляд, що її просто не існує. Треба просто допомогти зрозуміти дитині, що вона не права. От і все.
