Я – рятувальний жилет своєї дочки. Вона згадує про мене тільки тоді, коли потрапляє в безглузду ситуацію. Відразу біжить до батьківського порогу і благає допомогти їй. Мені набридло таке ставлення.
Вона росла слухняною дівчинкою. Я була в розлученні, але рідний батько не обділяв її увагою. Та й я дарувала їй максимум материнської любові, щоб вона відчувала себе важливою і потрібною.
Мого колишнього чоловіка не стало 5 років тому. В цей же час дочка вискочила заміж. Зять попався мені хороший, навіть слова поганого сказати не можу. Дочка періодично скаржилася на нього, але вона, мабуть, не знає, як живуть інші сім’ї.
Коли народився внук, я допомагала дочці з ранку до вечора. Я знала, як тяжко самій справлятися з усіма обов’язками, тому кожен день приходила. Зять працював у дві зміни, від нього допомоги не було сенсу чекати.
Я була вже на пенсії, тому могла присвятити онукові весь вільний час. Коли він пішов у садок, саме я з ним сиділа на лікарняних. Дочка ходила на роботу, адже потрібно було виплачувати іпотеку.
Згодом мої послуги стали неактуальні, і дочка про мене забула. Вона могла подзвонити раз на місяць і заїхати на День народження. Я не нав’язувалася, адже у них своя сім’я, свої турботи … Я відчувала, що стала їм не потрібною.
Я дзвонила тільки по справі. Я відчувала від дочки холод, їй було в тягар мені допомагати, тому я намагалася з усім справлятися сама. Але, коли їй потрібно було щось, вона відразу починала щебетати. Згодом я зрозуміла, дочка дзвонить – їй щось потрібно. Або гроші, або допомога по дому, або онука кудись звозити.
Я допомагала завжди, адже вона моя єдина донечка. Найжахливіше, що коли моя допомога не потрібна – дочка навіть трубку не піднімала. Нещодавно мене забрали в лікарню, так я не змогла їй додзвонитися.
Медсестра бігала в аптеку за ліками, годувала мене з ложечки, адже моїй дочці було плювати на маму. Тоді я і вирішила теж ігнорувати її дзвінки, вже дуже мене образило таке ставлення.
Подзвонила дочка через три місяці після виписки з лікарні – я трубку не взяла. Вона кілька разів набрала, а потім прислала повідомлення: “Дякую, мамо, за допомогу!”. Іра навіть не подумала, що могло щось трапитися, вона вирішила, що я спеціально не беру трубку, щоб не допомагати.
На старості років доведеться розраховувати тільки на себе. Зберу грошей і поїду в будинок для людей похилого віку, там хоч доглядати за мною будуть. Ось така подяка …
