— Мамо, у мене є важлива новина, — сказала Юрій, не відриваючи погляду від телевізора. — Я хочу тебе з кимось познайомити.
Жінка, Анна Петрівна, повернула голову до сина, не змогла приховати свого здивування. В її голові закружляли сотні думок. «Я навіть телевізор вимкну, — мовила вона, потираючи руки. — І хто ж вона на цей раз?»
— Мамо, не будь такою грубою. Ми з Лерою вже півроку разом і зареєстрували стосунки. Скоро буде весілля.
— Півроку ти приховував від мене дівчину? — з обуренням запитала свекруха. — І тепер ти хочеш, щоб я прийняла незнайомку з відкритими обіймами? Хто вона взагалі?
— Ось тому я і не хотів тобі нічого говорити, — відповів розчарований Юрій. — Тобі важливий не хто вона, а лише її статус і сума в гаманці.
— Який ти наївний! — цокнула язиком Анна Петрівна. — Тобі вже майже 30 років, а ти обираєш наречену з села. Я впевнена, що вона така ж чудова, як і всі інші сільські дівчата.
— Мамо, ти зовсім не розумієш, — заперечив Юрій. — Лера — найпрекрасніша людина, яку я коли-небудь зустрічав. Ми познайомилися випадково, коли вона приїжджала влітку на підробіток в місцеву кав’ярню. Я побачив її очі, усмішку, і більше не міг відвести погляд.
Анна Петрівна насмішливо відповіла:
— Звичайно, вона чудова, як і всі сільські дівчата. Я впевнена, що вона розумна, як і всі сільські дівчата, що вміє возитися в грязі, як деякі тварини з загону.
Ці слова були останньою краплею для Юрія, але він залишився непохитним у своєму рішенні.
— Лера — мій вибір, і я збираюся створити з нею сім’ю. Я ніколи не бачив її такою, якою ти її описуєш, і не збираюся слухати твої насмішки, — сказав Юрій і пішов до виходу з квартири, під чутливий погляд матері, що висловлював незадоволення.
— Ти завжди знав, як обирати подруг, — пробурмотіла вона. — Мабуть, доведеться підготуватися до того, що ти з нею залишишся в бідності, якщо взагалі залишишся.
Увечері до Анни Петрівни прийшла стара подруга Надія. Задувши свічки на столі, вони обговорювали останні новини, поки чашки з чаєм розповсюджували тепло і затишок.
— Знаєш, Надіє, я маю для тебе цікаву новину, — почала Анна Петрівна, посміхаючись.
— Які ще новини? Знову сусіди поскаржились на шум? — спитала Надія.
— Ні, сусіди мене вже не цікавлять. Юрій вирішив одружитися, — відповіла Анна Петрівна.
— І що ж тут такого? Йому вже 30 років, — зауважила Надія. — Мій Ігор у цьому віці вже другого завів. А твій син ні-ні.
— Просто, Надіє, — посміхнулася жінка, п’є чай, — він обрав собі наречену з села, якої роботи там і немає. А вона готова їхати за кілька десятків кілометрів до міста, щоб заробити гроші.
— Ну і що, у тебе ж грошей вистачає, — протягнула Надія, розглядаючи свою подругу. — Що ж, все одно, сільські люди такі. Вони звикають до теплого місця, а потім не хочуть його залишати.
Анна Петрівна кивнула, погоджуючи реакцію подруги.
— Напевно, вона нічого не варта. Хіба що городи сапати або баню топити. Як мій син міг вибрати таку дівчину?
— Може, у мене є ідея, — прошепотіла Надія. — Тут недавно Любка Смирнова розповідала, як вона свого сина від якоїсь злиденної дівчини врятувала. Може, тобі допоможе.
— Розповідай, — зацікавлено сказала Анна Петрівна.
— Вона попросила якусь дівчину походити за своїм сином, щоб фотографії наробити, а потім як би випадково ці фото показала нареченій. І через тиждень — розлучення. Ось так. — Надія хитро посміхнулася.
Анна Петрівна зраділа і попросила контакти тієї дівчини. Через кілька днів вона зустрілася з розлучницею в кафе.
— Ось ці серветки, — сперечалася Анна Петрівна з офіціанткою, чекаючи розлучницю. — Це більше на туалетний папір схоже.
— Добрий день, — почула Анна Петрівна чарівний жіночий голос. Перед нею стояла висока брюнетка в сонячних окулярах. Дівчина була справжньою красунею, мов з обкладинки журналу. — Ось така мені і потрібна.
— Здравствуйте, — сказала Анна Петрівна. — Мене звуть Анна Петрівна. Ви, здається, Анжеліка?
— Так, я — Анжеліка, — перебила дівчина. — Що вас цікавить?
— Я дуже хвилююся за вибір мого сина. Він закохався в дівчину, яка, на мою думку, не підходить йому. Мене турбує, що вона може його не зробити щасливим, і навіть нашкодити йому.
— Непроста ситуація, — сказала Анжеліка, усміхаючись. — Але чим можу допомогти?
— Ваша краса і чарівність можуть зіграти ключову роль. Якщо ви зможете привернути увагу мого сина і відволікти його від цієї дівчини, можливо, ми уникнемо неприємностей.
— Зрозуміло, — відповіла Анжеліка. — Але мені знадобиться багато часу і зусиль.
Анна Петрівна пообіцяла оплату всіх послуг, і Анжеліка погодилася. Через кілька днів Анжеліка надіслала фотографії з Юрієм, на яких вони обіймалися і навіть поцілувалися.
— Тепер залишається тільки познайомитися з нареченою і показати їй, що вона зробила неправильний вибір, — вирішила Анна Петрівна. Вона вирішила зробити вигляд, що змирилася з вибором сина і запропонувала поїхати до Лери на вихідні.
— Алло, Юрію, — зателефонувала вона пізно ввечері. — Я просто хотіла запропонувати поїхати до твоєї дівчини на вихідні. Ми давно не бачилися, і мені було б цікаво познайомитися з Лерою ближче.
Юрій був здивований, але погодився.
— Добре, мамо, — відповів він. — Лера буде рада нас бачити. Я зателефоную їй і скажу, що ми приїдемо. Ти чекатимеш, поки я приїду забрати тебе.
Анна Петрівна відчула провину. Їй стало здаватися, що вона чинить неправильно, намагаючись розірвати стосунки сина.
Вихідними, як і обіцяно, Юрій забрав матір, і вони разом поїхали в село. Юрій, зосереджено керуючи автомобілем, був спокійний і впевнений. Але в глибині душі Анна Петрівна почала сумніватися у своєму рішенні.
По прибуттю в село, Юрій з матір’ю вирушили до будинку Лери, який виглядав простим, але затишним. Лера зустріла їх із щирою усмішкою і теплим прийомом. Анна Петрівна помітила, що дівчина виглядала гарно, хоча і не була вражена розкішними речами, які так любила в місті.
— Привіт, мама Юрія, — сказала Лера, приймаючи їх у вітальні. — Я рада вас бачити. Вже готую вечерю, можете розслабитися, я постараюся, щоб вам сподобалося.
Анна Петрівна усміхнулася, намагаючись бути ввічливою. Справжніми зусиллями вона стримувала своє внутрішнє обурення. Юрій радів, що все йде добре, і зосередився на розмові з Лерою, не помічаючи невдоволення матері.
— Лера, ти справді чудово виглядаєш, — похвалила її Анна Петрівна. — Ти створила справжній затишок у цьому будинку.
— Дякую, — відповіла Лера, заправляючи стіл. — Я намагаюся, щоб у нас було комфортно. Надіюся, що ви добре відпочинете.
Вечеря пройшла приємно. Лера приготувала смачну їжу, і Анна Петрівна змогла оцінити старання нареченої сина. Тим часом Юрій був усміхнений і задоволений, розповідаючи про свої плани на майбутнє.
Після вечері, коли всі сідали на дивані, Анна Петрівна вирішила провести з Лерою приватну бесіду. Вона попросила Леру показати їй сад, якому дівчина приділяла чимало уваги.
— Лера, — сказала Анна Петрівна, — у тебе чудовий сад. Ти вклала багато праці в ці квіти. Розкажи мені, як ти навчилися так добре працювати?
— Дякую, — відповіла Лера, трохи червоніючи. — Це захоплення передалося мені від бабусі. Я завжди любила доглядати за рослинами, це мене розслабляє.
Анна Петрівна кивнула, намагаючись розгадати, що стоїть за такою пристрастю. У неї все ще залишалася підозра, що Лера могла бути лише тимчасовим захопленням для Юрія.
— Ти знаєш, — сказала вона, — мені завжди було цікаво, чому ти вирішила залишити своє село і приїхати до міста. Чи не важко було звикнути до нового життя?
— Спочатку було важко, — відповіла Лера, — але я прагнула змін. Мене завжди захоплювали міські можливості, і я вирішила спробувати. Це був ризик, але я не шкодую.
Тим часом Юрій і Анна Петрівна вирушили до спальні. Анна Петрівна знову подивилася на кімнату і побачила, що всі деталі були простими і акуратними. Вона відчула, що Лера старалася, щоб зробити все якнайкраще для їхнього візиту.
На ранок, під час сніданку, Анна Петрівна почала переглядати свої враження. Вона зрозуміла, що Лера була не просто сільською дівчиною, а людиною, яка мала свої мрії та цілі. Можливо, вона занадто швидко оцінила Леру, і тепер це почало їй даватися в знаки.
— Леро, — сказала Анна Петрівна, — я хочу вибачитися, якщо я була надто різкою в перший день. Ти справді створила чудовий затишок, і я рада, що змогла познайомитися з тобою ближче.
Лера усміхнулася і відповіла:
— Дякую, Анна Петрівна. Мені важливо, щоб ви були задоволені і відчували себе комфортно. Сподіваюся, ми зможемо знайти спільну мову і стати справжньою родиною.
Юрій, почувши це, відчув полегшення. Він був щасливий, що його мама і наречена знайшли спільну мову, і сподівався, що їхні стосунки будуть міцними та щасливими.
