Олег сидів за столом, коли начальник знову почав його вмовляти:
— Олег, хто ще, окрім тебе, може поїхати? Ну годі вже відмовлятися, я тобі заплачу, ще й доб’юся, щоб премію дали вищу.
Олег мовчав, напружено думаючи, чи варто погоджуватися на пропозицію.
— Не ламайся, як жінка. Я ж тобі премію в півтора раза збільшу! Мені треба, щоб туди поїхав спеціаліст і перевірив усе. Ти ж у минулому був прорабом, тебе точно не обдурять. Підписуй згоду — і край справі.
Премія в півтора раза більше була б суттєвою надбавкою до зарплати, яку отримував Олег. От тільки дружина, скоріше за все, не зрадіє цій новині. За кілька днів у них річниця, і вони збиралися піти до свого улюбленого ресторану, де й познайомилися, і де Олег зробив Наташі пропозицію. Тепер виходило, що нікуди вони не підуть.
Але ж дата — це всього лише цифри в календарі, можна було б відзначити річницю і через тиждень. Головне — настрій душі. А в душі співали пташки й хотілося літати, коли Наташа була поруч. Багато хто казав, що любов живе три роки, але Олег такого на собі не помітив. Вони з Наташею вже були разом близько п’яти років, чотири з яких у щасливому шлюбі. Єдине, чого їм ще бракувало — це дітей, але це було питання часу. Ось виплатять іпотеку, стануть на ноги, а тоді й про дітей можна буде подумати. Іпотечні платежі вже були мінімальними, залишалося всього лише вісім місяців, і квартира буде повністю їхня. Дякувати батькам Олега, які допомогли зробити хороший перший внесок, та й батьки Наташі теж посприяли, допомогли з меблями. У загальному, залишилося зовсім небагато, і збільшення премії могло б тільки допомогти позбутися цього боргу якомога швидше.
Олег сів за стіл, поставив підпис і важко зітхнув. Тепер треба було придумати, як пояснити це дружині, адже вона точно почне обурюватися. З часом вона, звісно, зрозуміє, але спочатку обов’язково насупиться і надме губки. Уявивши пухкенькі щічки коханої і її «уточку», яку вона зробить спеціально, щоб викликати жалість, Олег посміхнувся і йому стало легше на душі.
Він повернувся додому і підійшов до дружини, яка стояла біля кухонної плити. Олег поцілував її в щоку, а Наташа глянула на нього і нахмурилася.
— Чому ти такий загадковий? — спитала вона, помішуючи ароматну піджарку, від запаху якої слюнки ледь не потекли.
— Новини гарні?
— Ну, як сказати, — знизав плечима Олег, — новини є, а от наскільки вони гарні, сказати не можу. Завтра ввечері мені треба вилітати у відрядження, і я пробуду там мінімум тиждень. Треба перевірити все на об’єкті, щоб будівельники не обдурили. Ти ж знаєш, найкращий контроль — коли все перевіряєш сам.
Олег очікував, що Наташа засмутиться, але вона усміхнулася і про щось задумалася. Олег трохи здивувався, але дружина доволі швидко зробила саме те, що він і припускав. Вона надала губки і стала важко дихати.
— Наташ, але ж це ненадовго.
— Що мені твоє ненадовго! У нас же річниця, ти знав, а все одно погодився на це відрядження. Я від тебе такого не очікувала.
Олег відчув себе винним і опустив голову. Однак уже ввечері дружина зібралася до нього на коліна, коли він сидів перед телевізором, поклала голову йому на плече і сказала, що дуже буде сумувати.
— Не встигнеш засумувати, я тобі дзвонитиму і писатиму, — спробував заспокоїти її Олег.
Наступного дня він вилетів у інше місто, де йшло будівництво їхнього нового заводу. Роботи виявилося значно більше, ніж могло здатися на перший погляд, адже будівельники явно не очікували перевірки від самого замовника і не встигли приховати свої недоліки. Доводилося багато переробляти, і все відбувалося під чітким контролем Олега. Під час обіду в їдальні Олег зустрів свою однокласницю Анфісу. Дівчина працювала інженером в одного з підрядників і також забігла пообідати.
Поговоривши з нею, Олег ніби ожив, адже робота виснажувала, а у дружини завжди знаходилися якісь справи, і вона казала, що втомилася і не може довго говорити.
— Ти, мабуть, заміж вийшла, і дітки вже є? — спитав Олег, розповівши про те, як йому пощастило зустріти Наташу.
— Та ні, не заміжня і діток теж немає. Так склалося, що розлучилася вже через пів року стосунків, коли чоловік вперше руку на мене підняв, і зареклася більше заміж не виходити.
Олег стиснув щелепи. Підіймати руку на жінку — це найостанніша справа. Хотілося б відірвати тому колишньому чоловіку руку за таке. Раптом в нього сплили спогади з минулого, коли він заступився за свою однокласницю. Вона тоді поцілувала його в щічку, а він дуже боявся зізнатися їй у своїх почуттях, думав, що відштовхне. Вона стала його першою любов’ю, але зараз він не збирався заводити про це мову.
Проводивши Анфісу до готелю, де вона зупинилася, Олег все-таки між словом пробовкав:
— А я в тебе був закоханий з п’ятого класу. Ти мені тоді найкласнішою дівчинкою здавалася.
— Справді? — здивувалася Анфіса. — А я була переконана, що не подобаюся тобі, і боялася писати записку на День святого Валентина. А ти ж мені теж дуже подобався, навіть більше ніж просто подобався. Але, видно, не судилося. У тебе ж тепер Наташка є. Ну, та гаразд, бажаю тобі теж зустріти свою долю.
Олег поспіхом пішов, а через кілька днів сів на літак і полетів додому.
Дружина, мабуть, чекала на нього в шовковому халатику з пляшкою шампанського в холодильнику, яку вони обов’язково відкриють, але після того, як пристрасно возз’єднаються. Проте, щойно він дійшов до квартири і увійшов всередину, його серце стало глухо битись у грудях, сповільнюючись так, що здавалося, ніби воно зупинилося. Протяжні жіночі стогони різали по вухах, розриваючи барабанні перетинки. Іти в кімнату і ставати свідком сцени, яка там відбувалася, йому не хотілося. Він притулився до стіни, сповз на підлогу й обхопив голову руками. Вони там були настільки захоплені, що навіть не почули, як відкрилися, а потім закрилися двері, не підозрювали, що він вже тут.
— Це було неймовірно, — пролунав чоловічий голос, і всередині з’явилося звіряче бажання піти туди й розірвати горло тому мерзотнику, який посмів зазіхнути на чуже добро. За всі роки життя він ні разу не відчував нічого подібного.
— Може, повторимо? — цей голос точно належав його дружині, Наташі, жінці, заради якої він був готовий гори звернути, а вона скинула його зі скелі любові, яка здавалася йому просто неземною.
— Ти ж сама казала, що твій чоловік скоро повернеться, — відповів їй чоловік.
— Та годі тобі, він прилетить тільки через три години, потім ще на таксі по пробках добиратиметься, так що я встигну до його приходу підготуватися. Ну, давай же…
Але саме в цю мить Олег зрозумів, що сказав дружині час прильоту за місцевим часом, забувши про різницю в часових поясах, і в певному сенсі навіть був радий, що прилетів раніше. Краще гірка правда, ніж солодка брехня.
— Не турбуйтеся, я вже йду, — крикнув він, і вже за кілька секунд з спальні вискочила налякана дружина, хапаючи ротом повітря. Вона дивилася на чоловіка, зав’язуючи свій шовковий халатик. Її руки тремтіли, а погляд бігав. Вона була винна, але здавалося, що не відчувала своєї вини, просто боялася реакції чоловіка, що він рознесе їх у пух і прах.
— У тебе є місяць, — промовив Олег. — Вивези всі свої речі й меблі, які купували твої батьки. Ключі залишиш матері. Бачити тебе більше не хочу.
— І ти нічого більше не скажеш? — здивувалася Наташа.
— А що я ще маю сказати? Хочеш, щоб я йому і тобі морду набив? Ні, не дочекаєшся, це буде занадто велика честь для такої низької падалі.
З цими словами Олег вийшов з квартири і повільно поплив вниз по сходах. Усередині розривалися суперечливі почуття. З одного боку, хотілося завити, ричати, гамселити когось кулаками до втрати свідомості, збити їх до крові, щоб фізичний біль перевершив душевний. А з іншого, всередині щось просто померло й зупинилося. Вийшовши з під’їзду, Олег зателефонував начальнику, який переконував його залишитися на об’єкті ще на рік. Він хотів, щоб усе будівництво проходило під контролем Олега, адже будівельники допустили стільки недоліків. Але Олег тоді відмовився, бо знав, що дружина не погодиться рік жити в іншому місті, адже у неї тут була своє життя. Тепер він розумів, яке саме.
— Іван Петрович, я згоден повернутися на рік або на стільки, скільки буде потрібно.
— Та невже нічого не трапилося?
— Ні, розлучаюся я. Так, ви не помилилися. Дякую, буду в офісі за пів години.
Підписавши потрібні документи й дочекавшись найближчого рейсу, Олег полетів до батьків. Він тільки телефоном повідомив їм, що розлучається з Наташею, і попросив не розпитувати про причину, бо він поки не готовий про це говорити. Зустрічі з Анфісою на роботі стали щоденними, і через пів року вони випадково зіткнулися в коридорі, не помітивши один одного. У Анфіси випали всі документи з рук, і коли Олег нахилився допомогти їх зібрати, вони вперше поцілувалися.
Минув рік. Коли будівництво завершилося, Олег запропонував Анфісі поїхати разом з ним, і вона охоче погодилася. Вони зняли невелику квартирку. Колишня дружина під час розлучення не наважилася претендувати на свою частку, адже ні копійки не вклала у погашення іпотеки, а квартира так уже вийшло була оформлена на батьків Олега, бо тільки їм на той момент могли дати іпотеку.
Проте Олег не хотів туди повертатися. Він вирішив продати квартиру, бо іпотеку вже було погашено, і купити щось інше, можливо навіть в іншому районі. Він якраз встиг підкопити грошей за затяжне відрядження і міг дозволити собі більшу площу.
— Олег, здається, нам краще купити будинок, — сказала йому Анфіса, коли вони дивилися варіанти квартир.
— Чому будинок? — здивувався Олег.
— Ну, у дворі можна буде побудувати дитячий майданчик з гойдалками і пісочницею, — загадково сказала Анфіса, погладжуючи живіт.
— Постривай, ти вагітна?
— Сама 10 хвилин тому дізналася. То що, будинок?
— Будинок так будинок, — радісно закивав головою Олег. — Але спочатку ми з тобою одружимося.
