Дівчина сина вже запізнювалася на годину.
Євгеній Романович потихеньку під’їдав нарізку зі столу, а його дружина, зосереджено дивлячись телевізор, навіть за рекламою уважно спостерігала, хоча думки явно були в іншому місці. Вона нервувала, часто поглядаючи на годинник, інакше б уже вилаяла чоловіка за вкрадену ковбасу. Коля також хвилювався. Він сидів у телефоні й лише іноді зиркав на батьків. Він мав прийти разом із Світланою, але її форс-мажор затримав у селі. Домовилися, що він чекатиме на неї тут, і тепер він жалкував. Краще б він не бачив цього невдоволення.
Батьки й так не дуже хотіли знайомитися з його дівчиною. А коли дізналися, що вона запізнюється, взагалі втратили настрій. Вони б воліли не бачити її, але сперечатися із сином було марно. Раз вирішив познайомити – значить, усе серйозно. Це була перша дівчина за його 27 років, яку він вирішив представити їм.
Коли Ілона Вадимівна побачила, що стрілка годинника наближається до одиниці, тобто пішов уже другий годину очікування, вона рішуче вдихнула повітря, і вже хотіла обуритися, але тут у двері подзвонили. Напруження, що панувало в кімнаті, розсипалося, як ніби хтось розбив крихку вазу об голову кожного з присутніх. Хоча цього дзвінка всі чекали, він все одно виявився несподіваним. Усі різко підскочили, засуетилися, і кімната наче ожила. Так неприємно почалося знайомство батьків Колі з майбутньою невісткою. Вони її вже наперед зненавиділи, і за годину очікування негативних емоцій додалося ще більше.
Коли вони побачили Світлану, вирішили, що це вже занадто і точно треба рятувати сина. Терпіти це в їхній родині вони не хотіли. Навіть усмішка Світлани й її вибачення не змогли згладити першого враження. Мати косо поглянула на сина, намагаючись упіймати його погляд, їй дуже хотілося показати йому, що Світлана їй не подобається. Але Коля засяяв, коли побачив свою дівчину – на відміну від батьків, він був щасливий. «Закоханий дурень», – подумала мати.
Дівчина була в спортивному одязі, з розпатланим волоссям, без макіяжу. Ілона Вадимівна намагалася розгледіти в ній хоч щось, що могло б їй сподобатися, але все було критично неприйнятним. Цю дівчину можна було б назвати безхатченкою, якби спортивний костюм не виглядав таким якісним. Хоча були якісь плями й помятості, та все одно виглядало відштовхуюче. Жінка не могла визначитися, що саме її дратує. Світлана, бачачи, як батьки Колі пильно роздивляються її одяг, винувато обсмикнула його, ще раз вибачилася за те, що запізнилася і прийшла в такому вигляді. Вона пояснила, що виникли непередбачені обставини: вона не могла покинути село, де у них народжувалася лоша. Вона б скасувала зустріч, але Коля сказав приїжджати за будь-яких обставин.
«Так уже краще так, ніж скасовувати», – натягнуто посміхнулася Ілона Вадимівна. «Ми все одно раді познайомитися з дівчиною нашого сина». Жінка повільно наблизилася до свого чоловіка й непомітно штовхнула його в бік. Євгеній Романович кивнув, підтвердивши, що теж «радий знайомству».
Пізніше вона потягнула чоловіка на кухню, ніби для того, щоб він допоміг розігріти їжу. При цьому демонстративно сказала, щоб Світлана розуміла, що через її запізнення довелося все підігрівати. Дівчина кинулася на допомогу, але Ілона Вадимівна занадто швидко відмовилася, і на кухні висловила всі свої думки чоловіку. «Запах, ти відчув цей запах?» – нарешті вона зрозуміла, що її так непокоїло у Світлані. «Спочатку не відчув, але коли вона сказала про лоша, то, здається, так», – скривився Євгеній Романович. Син нічого про лоша не говорив. «Це ж якого масштабу біда насувається на нашу сім’ю, якщо майбутня невістка приймає роди у коня?» Вони були невдоволені, що Коля наполіг на зустрічі, адже нічого страшного б не сталося, якби Світлану вони побачили іншим разом.
Їжа б не зіпсувалася, нарізку можна було скласти в пакети, а салату вистачило б на кілька днів. «Невже не можна було переодягтися по дорозі й прийняти душ?» – бурчала Ілона Вадимівна. «Яка різниця, якщо б ще на годину запізнилася? Чи духами хоча б забризкалася?» «Хоча ні, дешеві парфуми – це ще гірше». Звичайно, син підготував батьків, сказав, що його дівчина живе в селі, й йому теж подобається там бувати. Він не проти займатися програмуванням із будь-якого місця. І хоча вони були готові до того, що Коля вирішив, що сільська дівчина – його краща пара, вони б змирилися з цим. Але вона з’явилася в такому вигляді, з кінським запахом, і це було вже занадто. Вони б не хотіли для сина таку пару. Однак у вічі цього не скажеш. І коли вони вийшли з кухні до молодих, то посміхалися й робили вигляд, що не незадоволені. Світлана теж посміхалася, але було видно, що вона дуже нервує.
Збоку могло здатися, що дівчина не розуміє очевидного, але Світлана все прекрасно розуміла. Їй тут не дуже раді. Весь вечір на неї косо поглядали, їхні посмішки не можна було назвати щирими. На щастя, Коля був із нею і всіляко намагався залучити її до розмови.
Але його батьки не давали гості й слова вставити. Вони розповідали про себе, хвалилися, як вони живуть, а хвалитися було чим: жили вони не бідно, не олігархи, звичайно, але хороший парфум і закордонні відпустки могли собі дозволити. Світлана встигла запитати, як їм за кордоном, чи сподобалося, чи тепле було море. Євгеній Романович майже відповів, що готель «все включено» і басейн нормальний, але його дружина перебила його й відповіла, що море було чудовим, а екскурсії цікавими. «Усе це завдяки нашому бізнесу», – як би між іншим сказала Ілона Вадимівна. «Не знаю, чи розповідав тобі Коля, у нас два будівельних магазини на ринку. Там люди працюють, а ми лише з документами займаємося, бухгалтерія, постачальники, контроль – все таке», – важливо заявила вона. Світлана старалася висловити своє захоплення, але Колі це було нецікаво. Він із раннього віку захопився комп’ютерами і
вже сам почав заробляти. Зараз він був непоганим програмістом, але до батьків ставився з повагою.
Завдяки їм у Колі був чудовий комп’ютер, і вони знайшли йому гарного викладача.
Коля весь вечір сидів напруженим. Поведінка батьків його бентежила. Тут і ясновидцем не потрібно бути, щоб зрозуміти, що вони ведуть себе зверхньо, постійно хваляться собою, а у Світлани нічого не запитують, ніби він її привів не для знайомства з ними, а для презентації їхнього бізнесу. Всі його спроби перевести розмову на свою дівчину не увінчалися успіхом. Батьки думали, що нічого цікавого вона розповісти не зможе, адже з неї що взяти? Сільська, живе у своєму селі, в місто приїжджає періодично, незрозуміло навіщо. Так і познайомилася з Колею. Краще б сиділа у своєму селі і залишила їхнього хлопчика якійсь пристойній дівчині. Вони знали, що Світлана живе з матір’ю і доглядає худобу. А мати уявляли собі бабусею в хустині, яка доїть корів.
Зрештою, господарі й гостя вели свою гру. Світлана робила вигляд, що все нормально, і скромно слухала батьків свого хлопця, які всіляко демонстрували свою перевагу над нею. Коля сидів увесь червоний від їхньої зверхності. Коли вже не було про що говорити, і чаю було випито стільки, що більше не лізло, Коля сказав, що їм пора. Вони зібралися йти в кіно, всі видихнули з полегшенням. Але щоб ще більше зачепити дівчину й показати, що їй тут не дуже раді, Ілона Вадимівна зробила останній штрих.
«У нас залишилися залишки зі столу. Може, візьмеш мамі? Аж у селі порадуєш», – незворушно запропонувала вона. Навіть її чоловік від такого хамства закашлявся. Щоб трохи згладити ситуацію, Ілона Вадимівна уточнила, що мала на увазі, звісно ж, залишки їжі, які не були торкнуті. Вони не бідняки, можуть запропонувати мамі дівчини цілком пристойну їжу, адже для села нормально.
Коля скрипів зубами й невдоволено подивився на матір. Та старалася не зустрічатися з ним поглядом і зверхньо дивилася на Світлану. Але дівчина не розгубилася, знову зробила вигляд, що все нормально, й усміхнулася.
«Моя мама їсть тільки свіжу їжу, тому я не буду їй нести залишки. Але якщо вам шкода викидати, я можу завтра вранці забрати й віддам сусідам, у них свині. Ми сьогодні йдемо в кіно».
«Звісно, заїжджай, віддамо свиням», – крізь зуби проциділа Ілона Вадимівна. Вона не могла ж сказати, що ці залишки вони самі можуть з’їсти, бо жирні для свиней. Але не хотілося втратити обличчя, інакше замість того, щоб висміяти дівчину, самі опинилися б у незручному становищі. Та все одно вони вважали, що дівчина недостойна їхнього сина. Де вже їй до них – якась неохайна.
Після того, як гості пішли, батьки обговорили її, а вранці вже й забули, що Світлана обіцяла приїхати. Вони не думали, що вона після всього цього наважиться ще раз до них явитися. Вона ж мала зрозуміти, що над нею сміялися. Але дівчина їх здивувала.
Зранку подзвонив син і сказав, що вони їдуть за залишками. Чи не могли б батьки винести їх через п’ять хвилин, щоб вони не піднімалися? «Ми потім до Світлани поїдемо, я теж хочу на лоша подивитися», – сказав Коля. Батьки були шоковані. Мама нашвидкуруч покидала в пакет шматки хліба, картоплю, навіть дорогий сирокопчений ковбасу на кілька частин розламала. «Нехай бачать, що свати багаті». Але коли вони вийшли й побачили, на якій машині приїхала дівчина їхнього сина, то впали в ступор. Ілона Вадимівна не знайшлася, що сказати, а Євгеній Романович озадачено подивився на Колю. Батьки стояли ошелешені, а Світлана вийшла з дорогої машини зовсім у іншому вигляді, ніж її бачили напередодні. Від неї не пахло, вона вже встигла переодягнутися.
Залишки Світлана забрала, і вигляду не подала, що щось не так, привітно усміхалася і подякувала за їжу. Сказала, що краще віддати таке тваринам, ніж викидати.
Пізніше батьки приперли сина до стінки, і він їм усе розповів. До цього не хотів нічого говорити, збирався зробити сюрприз. Не очікував, що батьки таке утнуть. Подумали б, у спортивному костюмі буває непередбачувані обставини. Навіщо ж відразу принижувати? Добре, що Світлана нормальна дівчина, пропустила все повз вуха. Але вони могли б нормально з нею поговорити, розпитати, що за лоша. А ви зі своїми будівельними ларьками, – зітхнув син. – Я думав крізь землю провалюся.
Виявилося, що Світлана з мамою тримають стайню й розводять елітних коней. Їхні доходи значно перевищують будівельний бізнес батьків. Але дівчина навіть не цікавилася, скільки у них грошей, вони самі почали хвалитися. Було б смішно, якби не було так соромно.
Батьки звинуватили Колю, що він міг би попередити їх. Вони ж переживали, щоб він не потрапив у погані руки. А що вони мали подумати, коли побачили Світлану? Що це моя дівчина, і потрібно до неї ставитися як до людини, а не як до тварини, – незадоволено сказав Коля. І навіть якщо б вона була бідною дівчиною з села, це не привід ставитися до неї як до другосортної. Мені, між іншим, теж подобається жити в селі й возитися з кіньми. І Світлана любить це, хоча могла б переїхати в місто, адже отримала гарну освіту, але вона знайшла своє місце й щаслива там.
«Так що нам доведеться вибачитися перед нею», – винувато шмигнула носом мама. «Та не потрібно вже», – відмахнувся Коля. «Зробимо вигляд, що нічого не було. Світлана сказала не звертати уваги, вона не образлива». Так дівчина поставила батьків свого хлопця на місце, як то кажуть: на кожного багатія знайдеться хтось багатший, не варто зазнаватися.
Пізніше вони вели себе скромніше, особливо після того, як познайомилися зі Світланою мамою. Вона виявилася дуже інтелігентною жінкою. Ще б пак, хто попало не купує дорогих жеребців. Звісно, вони так і не полюбили стайню, але заспокоїлися – якщо сину подобається, то залишили його в спокої. Усе ж невістка виявилася хорошою дівчиною, і даремно вони її тоді так зустріли.
