Олена була тихою і скромною дівчиною. З дитинства вона ніколи не вступала в конфлікти, беззаперечно слухалася батьків, а у школі завжди сиділа на останніх партах, віддаючи перевагу спокою й тиші. Її характер був ніжним і м’яким, вона рідко проявляла емоції, і це робило її невидимою для більшості. Проте, саме ця скромність привабила Олега, таксиста, який одного разу підвозив її до дому.
Олена була мініатюрною і тендітною, а того дня легкий вітерець розвівав її світле плаття, надаючи їй ще більшої ніжності. Олег постійно поглядав на неї через дзеркало заднього виду, дивуючись її крихкості. Несподівано для себе, коли Олена виходила з машини, він запитав її номер телефону та ім’я. Вона трохи здивувалася, але, помітивши його щиру посмішку, все ж дала свої контакти.
Наступного дня Олег набрав її номер і запросив на прогулянку. Вони зустрілися в затишному парку і, на диво, розмовляли цілий вечір, наче знали одне одного все життя. Олена виявилася не тільки красивою, але й дуже розумною. Вона уважно слухала його, не перебиваючи, і він відчував себе так, наче говорить про щось надзвичайно важливе. Це було нове відчуття для Олега, адже раніше йому доводилося зустрічатися з зовсім іншими жінками — гучними, вимогливими, які постійно намагалися привернути до себе увагу. Олена була іншою. Вона мала здатність створювати навколо себе особливу атмосферу спокою та взаєморозуміння.
Не минуло й кількох місяців, як Олег прийняв рішення зробити Олені пропозицію. Він не міг навіть уявити своє життя без неї. Вона відповіла згодою, і з того моменту Олег став найщасливішим чоловіком на світі. Їхнє спільне життя було наповнене гармонією. Олена залишалася такою ж тихою і спокійною, не створюючи конфліктів і не влаштовуючи скандалів. Усе в її руках виходило легко, а Олег завжди радо допомагав їй, навіть у тих справах, з якими вона могла впоратися сама.
Проте, незважаючи на їхню ідилію, у них не було дітей. Спочатку вони не переймалися, але з часом почали задумуватися над тим, чому так. Олег вирішив, що їм обом слід пройти медичне обстеження. Олена без жодних вагань погодилася, а от його мати — Галина Іванівна — була категорично проти цього.
— Та що це за дурниці, Олег? Лягати під ніж через якісь вигадки лікарів? Це ж не жарти! Вони брешуть! Якщо Олена не може мати дітей, то операція тут не допоможе, — сердито заявила мати.
Галина Іванівна завжди недолюблювала Олену. Вона була повною протилежністю своїй невістці. Гучна, емоційна, скандальна жінка, яка любила звертати на себе увагу. Вся вулиця знала, коли вона з кимось сварилася. Олена ж, на її думку, була надто тихою і слабкою, а тому не підходила її синові. Галина не вважала Олену авторитетом у родині, вважаючи її «слабенькою мишкою», яка не могла дати Олегу нащадків.
Проте Олег не послухав матір. Він вирішив зробити все заради своєї сім’ї. Після обстеження виявилося, що Олена повністю здорова і готова до материнства. Але у самого Олега виявили проблему, яка вимагала хірургічного втручання. Незважаючи на протести матері, він був готовий до операції.
Одного дня, коли Олег готувався до операції, Олена отримала трагічну новину — її батько помер. Вона глибоко любила свого батька, і це стало величезним ударом для неї. Олег одразу хотів поїхати з нею на похорон, але Олена зупинила його.
— Олеже, у тебе ж операція через кілька днів. Я впораюся сама, не хвилюйся.
Олег був здивований, почувши такий строгий тон від завжди ніжної Олени, але вирішив не сперечатися. Вона була впевненою у своїх словах, і він довірився їй.
Похорон був тяжким для Олени. Вона стояла біля могили, спостерігаючи, як остання грудка землі опускається на труну. Її батько був життєрадісною людиною, душею компанії. Він завжди допомагав іншим, ніколи не проходив повз чужу біду. Вона втратила свою єдину рідну людину, оскільки мати померла багато років тому. Тепер Олена залишилася сама.
Після церемонії до неї підійшов чоловік у строгому чорному костюмі. Він виглядав серйозно і тримав у руках невеликий портфель.
— Вітаю, Олено, — почав він. — Прийміть мої щирі співчуття. Ваш батько був чудовою людиною, і мені дуже шкода, що ми з вами познайомилися в такій сумній обстановці. Я — нотаріус, довірена особа вашого батька. Він доручив мені вести його справи, і тепер я зобов’язаний ознайомити вас із його останньою волею. Коли вам буде зручно, ми можемо обговорити всі деталі.
Олена здивовано подивилася на чоловіка. Вона й гадки не мала, що в її батька були якісь важливі справи, адже вони завжди жили дуже скромно.
— Зараз я не готова, — тихо відповіла вона. — Сьогодні був дуже тяжкий день. Можемо це зробити завтра?
— Звісно, — погодився нотаріус. — Давайте я відвезу вас додому. Ви, певно, зупинилися в батьковій квартирі?
— Так, — відповіла Олена, і вони вирушили до її дому.
Повернувшись до квартири, Олена одразу відкрила всі вікна, намагаючись випустити запахи ліків і хвороби, які ще залишалися в кімнатах. Вона поставила чайник і заварила міцну каву для гостя.
— Отже, приступимо, — почала вона, коли чоловік сів за стіл.
— Мене звати Юрій Павлович, — представився нотаріус. — Ваш батько доручив мені підтвердити деякі документи й оголосити вам його останню волю. Справа в тому, що квартира — не єдине, що залишилося від вашого батька.
— Що? — Олена була вражена. — Як це не єдине? Ми жили дуже скромно, я нічого не знаю про інші активи.
Юрій Павлович зробив паузу, а потім витягнув із портфеля кілька документів.
— Ваш батько володів невеликою часткою в бізнесі, — почав він пояснювати. — Це компанія, яка займалася нерухомістю. Він ніколи не говорив про це, бо був скромною людиною, але тепер ви — спадкоємиця цієї частки. І це не лише бізнес. Є ще інші активи, які були на його імені.
Олена не могла повірити своїм вухам. Її батько ніколи не говорив про це, а вона навіть не підозрювала, що за їхньою скромною зовнішністю ховається щось більше. Вона відчула, що її життя зміниться наз
авжди.Олена перевірила документи ще раз, ніби не могла повірити в те, що вони справжні. Її батько завжди жив скромно, і вона й гадки не мала, що в нього були якісь активи або бізнес. Після того, як нотаріус, Юрій Павлович, завершив оголошення заповіту, Олена залишилася одна в порожній квартирі. В її голові було повно думок, але ніяк не вдавалося їх упорядкувати. Єдине, що вона встигла зробити, — це подзвонити своєму чоловікові, Олегу, й повідомити йому всі новини.
— Олеже, — сказала вона, стримуючи сльози, — уявляєш, у батька був бізнес… І він залишив мені не лише квартиру, а й значну суму грошей. Я зовсім цього не очікувала.
— Тримайся, кохана, — відповів Олег, хоча й сам був здивований. — Це хороші новини, але головне зараз — не поспішати. Розберемося з усім, коли ти повернешся.
Олена відклала телефон і важко зітхнула. Вона лягла на старе батькове ліжко, сподіваючись хоч трохи відпочити. Але сон не приносив спокою. Тривожні думки, спогади про батька та несподіване багатство не давали їй спокою.
Тим часом Олег, який ще був у лікарні після операції, розмовляв по телефону зі своєю матір’ю, Галиною Іванівною. Вона була відомою своїм гострим характером і любов’ю втручатися в справи сина.
— От і де ця твоя дружина шляється? — гриміла мати. — До неї сусідка зайшла, а вона навіть двері не відкриває! У тебе операція, а вона десь вештається!
— Мамо, припини, — відповів Олег, стримуючи роздратування. — У Олени горе, її батько помер. Вона поїхала на похорон і повернеться через кілька днів, коли владнає всі справи з заповітом.
— Заповітом? — несподівано зацікавилася Галина. — Тобто батько залишив їй гроші і квартиру?
— Так, але давай без цього, — попередив Олег. Він знав свою матір і розумів, що не варто було їй згадувати про спадщину. Вона завжди мала слабкість до грошей, а її молодший син, Сергій, який не мав роботи і лише грав у комп’ютерні ігри, постійно тягнув з неї кошти. Галина завжди підтримувала Сергія, незважаючи на його лінощі, і не дозволяла нікому критикувати його.
Після цієї розмови Олег зітхнув з полегшенням, але розумів, що мати не залишить цю тему так просто.
Наступного дня, повернувшись додому, Олена ще не встигла розібратися зі своїми думками, як у двері хтось постукав. На порозі стояла Галина Іванівна — свекруха Олени. Її візит не обіцяв нічого доброго, і Олена це чудово розуміла.
— Оленко, ти вже вдома! — солодко заспівала Галина, хоча зазвичай її тон був значно жорсткішим. — Як добре, що ти повернулася. Я так переживала за тебе! Як ти перенесла втрату? Бідолашна моя, але нічого, я тут, поряд. Мама тебе не залишить! Ну, розповідай, як усе пройшло? І що батько тобі залишив?
Олена відразу відчула, що візит свекрухи не випадковий. Галина завжди була грубою і критичною до неї, але зараз явно щось задумала. Зміна тону була підозрілою, тому Олена вирішила не грати в ці ігри.
— Мамо, давайте без обхідних шляхів. Скажіть прямо, чого ви хочете? — прямо запитала Олена.
Галина на мить спантеличилася, але швидко оговталася.
— Та нічого я не хочу, просто прийшла провідати тебе, побачити, як ти тримаєшся. Ну, ти ж знаєш, у мене завжди щире серце, — говорила вона, намагаючись прикрити свій справжній інтерес. — Але, може, ти могла б сказати, скільки батько залишив тобі? Знаєш, це ж треба якось правильно розпорядитися, на всіх поділити. Ми ж одна сім’я!
— Проходьте, — неохоче запросила Олена свекруху до кухні.
Коли вони зайшли, Олена побачила, що на кухні вже сидів Олег. Він повернувся з лікарні раніше, ніж очікувалося, і тепер дивився на свою матір із піднятою бровою.
— Мам, що ти тут робиш? — запитав він, бачачи хитру посмішку на її обличчі.
— Олеже, я прийшла просто провідати Олену. І ось думаю, що було б правильно поділити спадщину на всіх. У тебе ж є брат, і взагалі, навіщо вам стільки грошей? У вас і так все добре!
Від цих слів Олег навіть не знав, як реагувати. Він кілька секунд мовчки дивився на матір, а потім голосно видихнув.
— Мамо, ти взагалі чуєш, що говориш? Це спадок батька Олени. До чого тут ми або мій брат? Це її гроші, і вона вирішує, що з ними робити.
— Але ж ви одна сім’я! — не здавалася Галина. — Ти ж її чоловік, а твій брат… Ну, він теж твоя кров! Хіба це не справедливо поділитися?
Олег почав нервово крутити ручку стільця.
— Мамо, слухай сюди. Ти не маєш до цих грошей ніякого відношення. І навіть не думай вимагати щось для Сергія. Це не обговорюється. Ми вже вирішили з Оленою, що покладемо ці гроші на депозит для нашого майбутнього дитини. І взагалі, ти повинна припинити лізти в наші справи.
Галина різко встала, її обличчя налилося люттю. Вона вже не намагалася приховати свої справжні почуття.
— Ви збожеволіли! Який депозит? Яка дитина? Невідомо ще, чи буде ця дитина взагалі! — кричала вона, дивлячись то на Олега, то на Олену. — Ви думаєте, що можете вирішувати все самі? Так не буде!
— Все, мамо, вистачить. Якщо ти ще раз піднімеш цю тему, я більше не пущу тебе в нашу квартиру, — холодно сказав Олег.
Галина, розлючена до межі, різко розвернулася і вийшла, голосно гримнувши дверима.
— Олено, — повернувся до дружини Олег, — вона не залишить нас у спокої. Що ми будемо робити?
Олена задумливо подивилася у вікно.
— Ми знайдемо вихід. Думаю, треба переїхати. Продаємо нашу квартиру й переберемося в ту, що залишив мені батько. Це буде далі від Галини і всіх її родичів. Нам потрібен спокій.
Олег уважно подивився на неї і кивнув.
— Ти права. Це найкраще рішення.
Незабаром вони продали свою квартиру і переїхали до батькової. Це місце було значно далі від їхніх родичів, і Олена відчула, як напруга починає спадати. Галина спочатку намагалася знову нав’язувати свої візити, але з часом вони ставали все рідшими. Нарешті Олена та Олег могли почати будувати своє життя без постійного втручання матері. і нарешті були щасливими.
