Ця тема одна з найскладніших для мене. Ні, у мене немає з цим жодних проблем – у мене є син від першого шлюбу. Тільки ось ми швидко розлучилися з першим чоловіком. Зараз я живу з іншим чоловіком. Ми разом уже п’ять років.
Усе начебто добре. Син у нас буває тільки на вихідні та канікули, а решту часу живе з моєю мамою. У неї більше вільного часу, та й школа поруч. Мій чоловік ніколи не говорив мені, що він хоче спільну дитину. Ба більше, від нього я чула, що його дратують діти.
Моя сестра – багатодітна мама. Вона має зовсім інший рівень життя. Звісно, вона мені заздрить. Якось вона вирішила мене вколоти, бо вирішила, що я не можу народити малюка:
– Кожен чоловік хоче дитину. Рано чи пізно він вимагатиме цього!
Вона не вірить у те, що чоловік може просто любити жінку. Ще сестра стверджує, що я для нього тимчасовий захват, адже він заміж мене не кличе. Я знаю, що це брехня, але неприємно слухати.
Зараз у мене справді проблеми по-жіночому. Мабуть, я більше не зможу стати мамою. Але мій чоловік і не наполягає – він знає, що я лікуюся. Лікар каже, що шанс є. Було б тільки бажання. Але ж можна любити і жінку просто так, без дітей. Чи не так? Принаймні, у кожного своє життя і не треба диктувати правила.
