Соня Сергіївна, не випускаючи чашку з рук, обернулася до свого чоловіка:
— Петре Івановичу, ти тільки послухай! Олександр серйозно заявив, що планує одружитися з тією дівчиною! — голос її тремтів від обурення.
Петро Іванович, чоловік статний, з міцними поглядами на життя, зітхнув, відклав газету та задумливо подивився на дружину. Він уже давно звик до її прагнення контролювати все й усіх у сім’ї, але завжди зберігав спокій.
— Соню, можливо, варто дати синові шанс? Він же вже дорослий, — сказав Петро Іванович. — Я втомився від цих розмов. Піду відпочивати.
Він піднявся і, попрощавшись кивком, тихо вийшов із кімнати. Соня проводила його поглядом, який був сповнений гніву і розчарування.
— Як же можна так спокійно ставитись до цього? — прошепотіла вона в слід чоловіку. — Майбутнє нашого сина під загрозою, а йому, схоже, все одно! І що він у ній знайшов? Вона ж і виделки від ложки не відрізнить!
Їхній син саме зайшов у кімнату, де сиділа мама.
— Мам, — почав він обережно, — Настя чудова людина. Вона зовсім не така, як ти думаєш. Це лише твої здогадки.
Соня зітхнула й похитала головою:
— Ой, синку, звичайно ж, тобі здається, що вона саме та єдина. Але подивися на неї уважніше. Ти — спадкоємець виноробного бізнесу дідуся, а вона — просто дівчина, яка шиє одяг.
Олександр відкинувся назад, сміючись:
— Мамо, не перебільшуй. Наш бізнес — це всього лише торгівля вином, і в цьому немає нічого аристократичного. Ти говориш так, наче ми власники величезної імперії.
— Ох, як же ти нічого не розумієш! У нашому бізнесі гроші вирішують багато. А твоя Настя, мабуть, ще не бачила у своєму житті нічого, окрім простих подруг і, можливо, далеких мрій, — відрізала Соня, вклавши в ці слова весь свій скепсис.
— Мамо, зупинись! — вигукнув Сашко, не бажаючи більше слухати її гіркі слова. Він піднявся й швидким кроком вийшов на вулицю, намагаючись перевести подих.
Холодний вечірній вітер освіжив його обличчя, знімаючи напругу. Він стояв біля будинку й думав про те, що хоче миру між своєю коханою й родиною, але знав: це буде складно. Настя, його наречена, не заслуговує на ці нападки. Вона привітна, проста дівчина, яка все своє життя працювала, щоб збудувати власний маленький бізнес. І тепер йому потрібно зробити вибір — або підтримати її, або піддатися вимогам матері. Олександр розповів Насті про розмову з матір’ю.
Настя, відчуваючи неприємний слід після їхньої зустрічі, сиділа вдома й обмірковувала кожну деталь розмови. Раптом її думки перервав дзвінок. Вона подивилась на екран, і серце мало не вискочило з грудей — дзвонила сама Соня Сергіївна.
— Доброго вечора, Настю, — голос Соні був неймовірно спокійним. — Я подумала, що ти скоро станеш частиною нашої родини. Тому вирішила запросити тебе на свій день народження.
Настя, не очікуючи такого повороту, спробувала зібратися:
— Дякую за запрошення, пані Соне, — тихо відповіла вона, ледве стримуючи хвилювання. Соня назвала адресу — це був найдорожчий ресторан у центрі міста.
Поклавши слухавку, Настя не могла повірити, що Соня дійсно запросила її. Може, це шанс налагодити стосунки? Та все ж тривога не зникала. Вона усвідомлювала: Соня прагне не спілкування, а показати всім, яка вона «породиста» господиня, і як виглядає її родина.
Затримуючи сльози, Настя намагалася думати про краще. Її улюблена клієнтка, яка саме прийшла на примірку нової сукні, побачила її пригнічений стан:
— Насте, дитино, що трапилось?
Настя трохи посміхнулася й обережно поділилася своїми переживаннями, розповівши про свої стосунки з Сашком та його матір’ю. Клієнтка уважно слухала, потім посміхнулась:
— Соня — не така вже й погана, але коли справа стосується грошей і статусу, вона перетворюється на іншу людину. Головне, не зважай на її слова. А краще покажи їй, яка ти гідна пара для її сина. Вдягнись так, щоб усі заздрісно дивилися на тебе.
Настя усміхнулась і зрозуміла, що має ще один шанс показати себе з найкращого боку. Вона згадала свої вечірні сукні, які сама створила для себе.
День Ікс швидко наближався. Останніми днями Олександр і Настя майже не бачилися: Настя постійно була зайнята на роботі, а після зміни мчала до своєї наставниці Анастасії Іванівни, власниці кількох модних магазинів, яка не потребувала розкоші, але тримала високий стиль у всьому. Доля колись добре потріпала її — кілька розчарувань у чоловіках, постійна гонка за кар’єрою та грошима. Проте тепер вона відчула порожнечу, оточена лише матеріальним, і заспокоїлась, віднайшовши сенс у тому, щоб допомагати тим, хто потребує підтримки.
Анастасія помітила, як Настя нагадує їй саму в молодості, і вирішила не дозволити ще одній душі зламатися.
— Настуню, сядь, я все підготувала, — сказала вона. — Іван скоро привезе сукню для примірки.
Настя всміхнулась і подивилась на стіл, де на тканині були акуратно розкладені столові прибори.
— Ох, не впевнена, що колись навчусь користуватися цим.
— Не бійся, це простіше, ніж здається. І ти в мене дівчина розумна! — підбадьорила Анастасія.
Коли приїхав Іван, високий і веселий хлопець, він одразу ж окинув Настю оцінюючим поглядом і з усмішкою промовив:
— Я не зрозумів, а ваш наречений що, зовсім не допомагає з усім цим? І чому він так спокійно ставиться до того, що матуся прагне вас осоромити?
Анастасія різко глянула на Іван:
— Не твоє діло. Хоча, — додала вона з хитрою посмішкою, — можеш залишитися і оцінити все своїм «чоловічим поглядом».
Настя сміялася, коли іван жартував, що в джинсах вона виглядає не менш чудово, ніж у модних сукнях. Їй було приємно, що поряд є люди, які підтримують і допомагають.
Наступного вечора, у призначений день, Настя з’явилася в ресторані на день народження Соні Сергіївни у чудовій сукні, створеній власноруч з допомогою Анастасії та Івана. Сукня привертала погляди: чорний оксамит, прикрашений мереживом, підкреслював її граціозність. Усі гості обернулися до дверей, коли вона ввійшла, і навіть Соня Сергіївна застигла, побачивши дівчину. Чоловік Соні, Петро Іванович, хитро посміхнувся й налив собі келих вина, спостерігаючи за тим, як його дружина приголомшено дивиться на Настю.
Олександр підійшов до нареченої, трохи збентежений:
— Настю, ти така… така неймовірна. Я навіть тебе не впізнав спочатку.
Настя всміхнулась і подивилась на нього теплими очима:
— Я думала, що ти вийдеш мене зустріти, — сказала вона з легкою докірливою ноткою.
Хлопець знітився:
— Я… я просто не знав, що ти приїдеш такою, — прошепотів він, пригадавши свої побоювання, як мама дивитиметься на дівчину в «квітчастій» сукні, котра кинеться йому на шию.
Настя підморгнула й пішла вручати подарунок Соні Сергіївні. Вона витратила всі свої заощадження на подарунок, вибираючи щось особливе. Анастасія, звісно, переконувала її цього не робити, але Настя лише всміхалась, говорячи, що завжди можна заробити більше.
Соня, приймаючи подарунок, всміхалась натягнуто. Вона розглядала Настю так, ніби та була чимось екзотичним і водночас незрозумілим. Соня підказала їй, які страви краще обрати, очікуючи, що дівчина зробить щось не так, але Настя впоралась з усім із легкістю, що навіть вразило декого з гостей. Соня підозріло прищурилася.
Коли ж Настя і Олександр на мить залишилися наодинці біля колони, за їхніми спинами зашепотілися:
— Вона справді звідкись із простого життя, навіть не з того кола. Соня ж обіцяла, що посміємося з її вибору, — сказав хтось.
— Я теж нічого не розумію. Валя казала, що син мало не взяв собі в наречені жінку з вулиці, — підхопив інший голос.
Настя, почувши ці розмови, відчула, як всередині щось стислося. Вона швидко розвернулась і вийшла з ресторану. Олександр кинувся за нею, наздогнавши її вже на вулиці.
— Настю, зачекай! Куди ти?
Вона зупинилася, глянула на нього з сумом:
— Чому ти не зупинив свою матір? Ти ж прекрасно знав, що вона хоче осоромити мене. А зараз, коли гості говорили про мене, ти навіть не спробував захистити.
Хлопець збентежений, розгублено подивився на неї:
— Настю, ну… Що ж ти хотіла, щоб я кулаками розмахував? Я ж не можу лізти в бійку!
— Та мені й не потрібна бійка! Просто хотіла, щоб ти підтримав мене! Зрозумій: я не можу й не хочу бути частиною твоєї родини, якщо вона завжди ставитиметься до мене як до когось недостойного. Шукай собі когось, хто відповідатиме очікуванням твоєї матері.
З цими словами Настя пішла, і Олександр, хоч і хотів наздогнати її, зрозумів, що це буде даремно.
Настя обійшла кілька кварталів, поки поруч не зупинилась машина. Це був Іван.
— Я не можу дозволити, щоб така прекрасна дівчина самотньо блукала містом. Давайте хоч кави нап’ємося, Настю.
Настя розсміялась, сідаючи в машину.
— Знаєте, я відчуваю, що прийняла правильне рішення. Можливо, зустріч із цією родиною й була моєю можливістю побачити все як є.
З цього моменту Настя і Іван стали нерозлучними. А Олександр залишився на роздоріжжі, не знаючи, як повернути собі кохання, яке було так близько і водночас так далеко.
