Оля і Андрій познайомилися одного теплого весняного дня в затишній кав’ярні в самому центрі міста. Оля навчалася на останньому курсі університету і сиділа за маленьким столиком біля вікна, чекаючи на зустріч зі своїм науковим керівником. Того ж дня Андрій зайшов до тієї ж кав’ярні на обід, не маючи ще достатньо часу, щоб добре ознайомитися з новим районом біля свого офісу. Він нещодавно змінив роботу на більш оплачувану, тож для нього це було все новим.
Андрій був старший за Олю на десять років і виглядав дуже впевнено та солідно. Олі було приємно, коли він підійшов до неї і запитав, чи можна скласти компанію. Їхня розмова почалася невимушено, але вони швидко знайшли спільну мову, і вже через кілька днів зустрілися знову. Відносини розвивалися стрімко: через пів року вони почали жити разом, а ще через три місяці одружилися. Оля переїхала з невеличкого студентського гуртожитку до затишної квартири Андрія в центрі міста. Андрій запропонував їй не поспішати з пошуками роботи, якщо вона ще не готова, і запевнив, що він подбає про все. Оля з вдячністю прийняла цю пропозицію і вирішила трохи відпочити від університетських клопотів.
Час відпочинку розтягнувся на кілька років, але Андрія це не турбувало. Якось за вечерею Оля повідомила чоловіку, що наступного тижня піде на день народження своєї найкращої подруги Марії, з якою вони дружили ще з першого курсу університету. Марія планувала зібрати всіх подруг у своєму улюбленому кафе. Андрій не був проти – вони часто відпочивали окремо зі своїми друзями, тож і цього разу він домовився про зустріч з товаришами.
У п’ятницю ввечері Оля одягнула своє улюблене святкове плаття та вирушила на зустріч з подругами. Коли вона прийшла, Марія та ще кілька дівчат уже сиділи за столиком. Всі радісно привітали іменинницю, і вечір почався жваво. Ближче до середини вечора, коли було випито вже чимало, до кафе зайшли двоє молодих чоловіків – Микола і Сашко, брати, з якими дівчата навчалися в одному університеті. Марія і Оля обмінялися значущими поглядами, адже ще зі студентських часів вони були закохані в цих хлопців. Марія симпатизувала Сашкові, а Оля – Миколі, але нічого серйозного тоді не склалося.
Брати також впізнали своїх старих знайомих і, підбадьорені, підійшли до столика дівчат. Розмова пішла легко, наче вони ніколи й не розлучалися. Здавалося, що вечір тільки починався, хоча вже було за одинадцяту. Більшість подруг почала збиратися додому – у всіх були свої справи та родини. Марія цілий вечір активно фліртувала з Сашком, і було видно, що іменинниця щаслива. Оля теж спілкувалася з Миколою, але намагалася триматися скромніше, не бажаючи, щоб хтось із компанії почав розпускати чутки.
Їй було приємно бути в компанії Миколи, адже колись вона була в нього закохана, але ніколи не наважувалася навіть уявити, що вони так невимушено сидітимуть разом і сміятимуться. Десь ближче до кінця вечора Марія, підбадьорена випивкою, шепнула Олі: “Давай поїдемо до мене додому, продовжимо святкувати!” Оля відчувала певну тривогу – у неї був чоловік, і всі ці посиденьки з хлопцями здавалися їй не зовсім доречними.
Хвилин кілька вона відмовлялася, але під тиском друзів і після кількох келихів вина вирішила приєднатися до них. Вони сіли в таксі та поїхали до Марії додому. По дорозі Микола взяв Олю за руку, і вона не заперечувала, хоча глибоко всередині відчувала, що ситуація стає небезпечною. Дома компанія продовжила святкування, пили ще більше та сміялися.
Через годину, коли всі вже були досить напідпитку, Марія підсіла до Олі та, сміючись, сказала: “У нас тут є цікава пропозиція – Микола пропонує провести ніч разом, втрьох”. Оля дивилася на свою найкращу подругу, не вірячи власним вухам. Як могла Марія таке запропонувати? Але водночас Олі було приємно бачити, як Микола увесь вечір дивився на неї.
Її п’яне свідоме малювало картини їхнього майбутнього, і думки крутилися навколо того, що цей вечір – унікальний шанс, який, можливо, більше ніколи не повториться. Ще ковток вина – і Оля, піддавшись емоціям, кинула: “Давайте”. Всім це здалося веселим.
Коли все закінчилося, Оля швидко зібралася та поїхала додому. Їй вдалося приїхати раніше за чоловіка, тож вона зробила вигляд, що давно спить.
Продовження цієї історії може мати різні шляхи розвитку. Хоч як би вона хотіла забути той вечір, наслідки таких рішень можуть проявитися зовсім неочікувано…
Минув місяць після того весняного вечора, коли Оля повернулася додому раніше за чоловіка. Андрій зайшов через пів години, побачив, що дружина вже спить, швидко прийняв душ і ліг поряд. Він нічого дивного не помітив, а Оля продовжувала мовчати про той незвичайний вечір із Миколою та іншими. Життя йшло своєю чергою.
Якось, під час вечері, Андрій повідомив, що його друзі планують провести вихідні в заміському котеджі і запросили їх обох приєднатися. Оля неохоче погодилася, бо компанія Андрія була переважно старшою за неї, і вона завжди відчувала себе трохи не в своїй тарілці серед них. Але, щоб не відчувати себе зовсім самотньо, Оля попросила взяти з собою Марію.
У котеджі все починалося невимушено. Гості випили, і розмова потекла легше. Незабаром хтось запропонував зіграти в гру “Я ніколи не…”. Правила були прості: кожен по черзі говорить про те, що він ніколи не робив, а ті, хто це робив, мають випити.
Гра йшла весело, всі сміялися та жартували, поки один із гостей, з ледь помітною посмішкою, не сказав: “Я ніколи не мав близькості більше ніж з одним партнером одночасно”. Всі раптом стали дивитися одне на одного, і в тиші Марія, на диво, одна випила свій келих до дна.
“Ого!” – в один голос вигукнули гості, і одразу ж посипалися питання. Андрій, який не пив того вечора, оскільки мав наступного дня сісти за кермо, лише спостерігав збоку. Він поглянув на Олю і помітив, як вона раптово відвела погляд і сильно почервоніла. Його здивований погляд не зупинявся на ній, адже він намагався зрозуміти, що викликало таку реакцію. Марія, тим часом, вирішила поділитися подробицями того випадку.
“Це було на мій день народження. Я давно була закохана в одного хлопця, його звали Сашко. Він був братом мого однокурсника, і я подумала, чому б не спробувати щось нове…” – розповідала вона. В Андрія в голові щось клацнуло. Це ж мало бути під час того самого дня народження, на яке Оля пішла з Марією. Чому ж Оля так засоромилася? І чому вона нічого не розповідала про той вечір?
Після гри, коли всі вже були досить напідпитку, Андрій помітив, як Марія почала загравати з одним із гостей. Він підійшов до неї і, скориставшись моментом, почав задавати питання про той злощасний вечір. Сильно п’яна Марія швидко втратила обережність і, не замислюючись, розповіла все: як вони з Олею і братами весело провели ніч.
Андрій, вражений, відразу вирушив додому, залишивши Олю на місці. Він не міг більше бачити її після того, що дізнався. Їхнє подружнє життя обірвалося в одну мить. У той вечір він прийняв тверде рішення розлучитися. Додому він їхав із ясною метою – більше ніколи не бути з Олею.
Незабаром Андрій подав на розлучення. Оля намагалася вибачитися, просила пробачення, але її слова більше не мали сили. Всі її речі були зібрані, і вона була змушена покинути їхню квартиру. Не маючи куди йти, вона звернулася до Марії з проханням пожити в неї якийсь час, і та не могла відмовити подрузі.
Проте справжнє випробування чекало попереду. Незабаром стало відомо, що брати Микола і Сашко не втримали таємницю тієї ночі. Вони гордо розповіли про свої “пригоди” майже всім знайомим. Плітки швидко розлетілися містом, і Оля з Марією опинилися в центрі обговорень. Незнайомі чоловіки почали писати їм, телефонувати з непристойними пропозиціями. Кількість таких дзвінків і повідомлень була такою великою, що їм довелося змінити номери телефонів.
Оля опинилася в складному становищі. Без чоловіка, без підтримки, їй довелося шукати роботу. Але з дипломом, але без досвіду, її не дуже охоче брали на престижні вакансії. Зрештою, їй довелося влаштуватися касиром у найближчий магазин, щоб хоча б якось заробляти на життя.
Після кількох виснажливих змін, повернувшись додому, Оля впала на ліжко і розплакалася. Вона нарешті усвідомила, яку велику помилку зробила. Через свою цікавість і бажання спробувати щось нове вона втратила людину, яка любила її і піклувалася про неї. Проте повернути час назад вона вже не могла. Єдине, що залишилося, – це жити з наслідками свого вибору.
Час ішов, але Оля ще довго жалкувала про свої вчинки. Її життя більше ніколи не було таким, як раніше, і вона часто задумувалася, що б сталося, якби вона обрала інший шлях того вечора…
