Карина сиділа у своїй кімнаті та слухала, як мама читає казки у сусідній спальні її молодшій сестрі. Дівчинка розуміла, що Альона ще маленька, і їй потрібно більше материнської любові та турботи. Але вона не могла згадати, щоб мама колись так само спілкувалася з нею. Навіть батько поводився дещо холодно по відношенню до старшої доньки, і це було видно неозброєним оком.
Іноді Карина думала, що вона ще надто маленька й не розуміє всього. Мама говорила їй, що Альона молодша, і Карина, як старша, повинна нести відповідальність за свою сестричку. Її час від часу залишали грати з малечею, і вона намагалася зробити все, щоб заслужити похвалу від батьків. Але ті забирали Альону, коли завершували свої справи, а замість похвали не було нічого. І Карині нагадували тільки те, що вона старша, хоча різниця у віці була всього три роки.
Коли Карина пішла до школи, вона почала заздрити іншим дітям, які виконували домашні завдання разом із батьками або приносили гарні вироби, зроблені всією дружною родиною. Дівчинка сподівалася, що колись мама або тато захочуть позайматися з нею, але вони щоразу говорили, що занадто втомлені на роботі, а ще треба купати Альону і заплітати її довге волосся. Сестричку ніколи не стригли, і Карина заздрила тому, що у чотири роки в неї була гарна коса, за якою батьки ретельно доглядали, ніби вони були зобов’язані це робити.
Згодом Альона теж зрозуміла, що її люблять більше, і почала цим користуватися. Вона вже не просто просила Картину погратися з нею, а навіть топала ніжкою й шантажувала: “Я скажу мамі й татові, що ти зі мною не граєшся, і тебе покарають!” Карина почала почуватися чужою у родині, яка начебто була люблячою, але не до неї.
Іграшки, які Карина отримувала від батьків на день народження чи Новий рік, незабаром часто виявлялися зламаними Альоною, а мама лише казала: “Краще стеж за своїми речами, щоб вони не валялися по всьому будинку.” Мама не сварила молодшу дочку за те, що та брала іграшки Карини й псувала їх, і це ще більше засмучувало старшу сестру.
З малих років Карина зрозуміла, що має захищати себе сама і вчитися всьому самостійно. Вона старанно навчалася в школі та отримувала гарні оцінки. Час від часу тато хвалив її за це і запрошував погуляти в парк. Проте зазвичай він купував їй морозиво й пропонував погратися на галявині, а сам пив пиво з другом і сміявся з якихось жартів, які дівчинка не розуміла. Вона сідала на травичку, спостерігала за комахами, насолоджувалася співом пташок і милувалася красою природи.
Карина захоплювалася тим, як влаштований світ, і дуже хотіла в майбутньому стати корисною для природи. Закінчивши школу, Карина вступила на факультет біології. Їй дуже хотілося робити нові відкриття, які допоможуть зберігати природну гармонію, яку постійно порушують люди. Вже на третьому курсі її дослідженнями зацікавилися, і їй запропонували роботу в великій лабораторії. Такому місцю можна було тільки мріяти, і Карина раділа, що саме їй запропонували допомагати лаборанту. Лаборант виявився дуже цікавим чоловіком. Він був старший на десять років, але дівчина без тями закохалася в нього, і здавалося, що це взаємно.
Оскільки Карина жила в гуртожитку, на вихідні вона приїжджала додому, щоб побачитися з родиною. Дівчина допомагала Альоні підтягнути англійську, і часом їй здавалося, що її зустрічають вдома з розпростертими обіймами лише заради цього. Отримавши свою першу зарплатню, Карина почала думати про переїзд з гуртожитку в невелику студію, щоб хоча б трохи висипатися, адже нічні гуляння сусідок по кімнаті та їхнє зневажливе ставлення до її права на відпочинок почали дратувати. Але коли вона приїхала на чергові вихідні додому, мама почала скаржитися на проблеми зі здоров’ям, і їй не вистачало грошей на лікування. Занадто вдало збіглося те, що ця сума була у Карини, і дівчина без вагань віддала гроші матері.
“Я, мабуть, повернуся до квартири, бо жити в гуртожитку вже набридло. Хай до університету добиратися далі, зате в лабораторію їздити буде зручніше, і я хоча б трохи висипатимусь,” — якось сказала Карина. Але мама різко перебила її: “До квартири повернутися не вийде. Ми в кімнаті Альони почали ремонт, тому там тепер живе сестра. Кімната занадто маленька для двох, тож живи далі в гуртожитку.”
Карина стиснула губи й опустила голову. Вона не стала сперечатися, але зараз це розділення між дітьми відчувалося значно сильніше, ніж раніше. Їй було прикро, що саме вона виявилася нелюбимою дочкою.
Повернувшись до гуртожитку й закутавшись у ковдру, дівчина почала думати, що зробила не так і чим не догодила батькам. Можливо, вони сердяться, що вона не схожа на них. Сусідки часто казали, що вона не схожа ані на маму, ані на тата, а ось Альона — точна копія мами. Можливо, саме тому її люблять набагато більше.
Зробивши глибокий вдих, Карина намагалася відключитися від цих думок. Вона спробувала заснути, але шум сусідки, яка розмовляла по телефону, не давав цього зробити. Їй раптом захотілося піти й поскаржитися коменданту.Карина жила звичайним життям, поки її не стали називати «качкою» (посміховиськом). Спокійне життя можна було забути назавжди. Втомлена після кількох годин сну, Карина поїхала до лабораторії. Вадим, лаборант, якому вона допомагала з дослідженнями, відразу помітив, що щось не так.
“Ти погано виглядаєш, щось сталося?” – запитав він.
Карина вибачилася й поскаржилася, що не висипається. Тоді Вадим запропонував їй переїхати до нього: “Не подумай нічого поганого, у мене є вільна кімната, і я живу не один. Можеш жити зі мною, якщо захочеш.” Карина задумалась, їй навіть стало трохи сумно, що Вадим не запропонував їй стосунки, але його пропозиція зворушила її. Вона одразу сказала: “Я могла б платити за кімнату, але лише з наступного місяця, адже всі гроші віддала батькам.”
“Не переживай, найкращою оплатою буде вечеря по вихідних. Я люблю смачно поїсти, але готувати не вмію. А жінок у мене поки що немає,” – сміючись сказав Вадим. Карина швидко погодилась. Однак дівчина примудрялася готувати навіть у будні після роботи, і Вадим був поза собою від щастя. За два тижні, коли Карина вивішувала білизну на балконі, Вадим підійшов до неї, і вони випадково торкнулися руками. Між ними промайнула іскра, і вони несподівано поцілувалися.
Вадим зізнався, що Карина йому сподобалась з самого початку, але він боявся нав’язуватися через різницю у віці в десять років. Так вони почали зустрічатися. Карина не розповідала матері, що переїхала з гуртожитку і почала жити з Вадимом. Вона була впевнена, що батькам байдуже до її життя. Вони навіть перестали запрошувати її в гості, лише інколи дзвонили й просили надіслати грошей.
“Тобі не здається, що це якесь споживацьке ставлення? Зазвичай батьки допомагають студентам, а не навпаки,” – зауважив Вадим. Карина сама все це розуміла, але їй було важко визнати, що вона була для них зайвою.
Одного разу батьки попросили приїхати й допомогти клеїти шпалери. Вадим запропонував поїхати разом: “Можеш мене познайомити з ними, удвох швидше впораємось.” Але Карина не хотіла знайомити Вадима з батьками, бо боялася негативної реакції матері або ревнощів сестри. Вона допомогла з поклейкою шпалер, хоча сестра весь цей час сиділа за комп’ютером. Коли роботу було завершено, Карина зібралася їхати, але мати попросила грошей, адже вони витратили відпускні.
“У мене немає грошей,” – відповіла Карина. Їй хотілося зробити Вадиму подарунок на день народження, і вона почувалася ніяково, живучи за його рахунок. “Як це – немає? Ти ж працюєш!” – обурилася мати. Карина не стрималась: “Якщо вам не вистачало грошей, можна було не купувати такі дорогі шпалери для кімнати Альони.”
“Без нас ти б зараз валялась десь у канавах,” – різко сказала мати. “Що ти сказала?” – Карина не повірила власним вухам. “Ой, не роби вигляд, що не здогадувалась. Ми взяли тебе з дитячого будинку, бо довго не могли мати дітей, а потім я завагітніла Альоною. Ми не повернули тебе, хоча могли, тож ти маєш бути нам вдячна за це все життя.”
“Я вам нічого не винна,” – з гіркотою відповіла Карина. Вона вибігла з дому, розчавлена. Як вона дісталася до дому Вадима, Карина не пам’ятала. Вона потонула в його обіймах і розповіла правду. Вадим пообіцяв, що завжди буде поруч і оточить її тією любов’ю, якої їй завжди бракувало.
Карина обдумала все й ухвалила непросте рішення – не нав’язуватися тим людям, які не цікавляться її життям. Однак вона залишалася вдячною батькам за те, що виростили її. Після того як вона отримала гроші за першу розробку, Карина відправила частину грошей на рахунок батька й написала: “Тепер я вам нічого не винна.” Відповіді вона не отримала, але її душа була чиста. Карина почала нове життя з людиною, яка вже стала її чоловіком.
